Недержавні пенсійні фонди: чим вони лякають українців і чому виявилися неефективними

Джерело: СЬОГОДНІ.

Тільки 5% працюючих українців відкладають гроші в недержавні пенсійні фонди.

Пенсійна реформа в Україні повномасштабно стартувала ще 2017 року і триває досі. Суть реформи, серед іншого, в тому, щоб в країні повноцінно запрацювали всі три рівні пенсійної системи.

Нагадаємо, що перший рівень – це солідарна система, яка і функціонує зараз, тобто із зарплати працівників автоматично відраховуються внески до Пенсійного фонду. Другий рівень – накопичувальний, тобто кожен українець (або роботодавець від його імені) з зарплати відраховуватиме певну суму на державний рахунок, з якого на пенсії можна буде отримувати додаткові виплати. І третій рівень пенсійної системи – добровільно накопичувальний, коли люди самостійно вибирають собі недержавний пенсійний фонд і кладуть на свій рахунок ті суми, які вважають за потрібне. В Україні недержавні фонди працюють давно, хоча далеко не всі про це знають. За оцінками експертів, приблизно кожен 13-й українець користується такою системою накопичення. Щоправда, у більшості відсутня мотивація відкладати гроші на майбутнє, та й люди продовжують сумніватися в тому, чи зможе держава в разі чого захистити їхні вклади.

Така система поширена в європейських країнах і ґрунтується на моделі, яка була запропонована Світовим банком ще в 1990-х роках. Але в Україні на цьому етапі злагоджено функціонує тільки перший рівень пенсійної системи. Запуск другого рівня постійно відкладається, а третій і зовсім виявився непопулярним і ризикованим для українців. І нещодавні дослідження це підтвердили. Сайт “Сьогодні” вирішив розібратися, в чому полягає проблема з недержавними пенсійними фондами, чому вони виявилися неефективними і чи можна це якось виправити.

Що говориться в звіті

В середині літа проект USAID “Трансформація фінансового сектора” опублікував розгорнутий звіт про те, що в Україні відбувається з недержавними пенсійними фондами (НПФ) і які прогнози можна дати на майбутнє.

НПФ з встановленими внесками працюють в Україні ще з 2005 р. Але в звіті говориться, що за 14 років діяльності система недержавного пенсійного забезпечення так і не досягла успіхів. Станом на 31 грудня 2018 року загальна сума коштів в системі недержавного пенсійного забезпечення дорівнювала 2 745,2 млн грн (100 млн доларів), або 3210 грн (115 дол.) в середньому на одного учасника НПФ. Система недержавного пенсійного забезпечення налічує 855 300 учасників, що становить всього 5% ринку праці в Україні.

Загальні показники діяльності НПФ 3-го рівня залишаються низькими. За п’ять років (з грудня 2013-го по грудень 2018 року), середньорічний чистий номінальний інвестиційний дохід (за вирахуванням витрат на оплату послуг) становив 9,6%. За той же період середньорічний рівень інфляції досяг 19,2%. Отже, учасники НПФ в середньому отримали негативний чистий інвестиційний дохід (за вирахуванням витрат на оплату послуг інфляції) в розмірі -8,1% на рік“, – пояснюється у звіті.

І, насправді, все це не дивно. Є ціла низка причин, за якими НПФ неефективні в наших реаліях: це і несприятлива макроекономічна ситуація, і відсутність надійних фінансових інструментів, і низькі рівні доходів населення, і недолік інформування населення про можливості накопичення пенсій, і відсутність довіри до НПФ.

Як говориться в звіті. НПФ в Україні виявилися дуже дорогими для самих же учасників, тому що вони щорічно стягують за оплату своїх послуг в середньому більш ніж 4% накопиченого пенсійного капіталу, тоді як великі інвестиційні фонди в США пропонують інвесторам цінні папери з нульовою оплатою за послуги.

Але, за фактом, головні проблеми в тому, що українці просто не довіряють свої гроші недержавним пенсійним фондам, сумніваючись, що коли-небудь зможуть отримати їх назад; також багато хто просто не мають у своєму розпорядженні вільні кошти, які могли б відкладати на старість. Ми поговорили з експертами, щоб дізнатися, чи все так погано.

Що не так з недержавними пенсійними фондами

У звіті, який був згаданий вище, наводилися цифри за 2013-2018 рр., але експерти пояснюють, що це був досить кризовий час, тому брати його за основу не варто. Віталій Мельничук, експерт Економічної експертної платформи і віце-президент ПрАТ “КІНТО” в коментарі сайту “Сьогодні” заявив, що на 2013-2018 рр. приходиться час фінансової кризи і період найвищих показників інфляції за весь час існування пенсійних фондів в Україні (з 2005 року).

“Якщо ж подивитися на результати діяльності системи НПФ хоча б за 2016-2018 рр., то результати виглядають значно краще: 16 фондів, активи яких становлять 85% всіх активів системи, показали прибутковість вище інфляції. А якщо ми хочемо мати ще реалістичнішу оцінку, то візьмемо для аналізу активну групу НПФ з активами не менше 10 млн грн. Тоді маємо таку ситуацію: прибутковість за 5 років (2014-2018 рр.) – від 24% до 12% зі знаком плюс. За період 10 років (2009-2018 рр.) – від 16,5% до 10%”, – говорить Мельничук.

Він додає, що рівень популярності НПФ, довіра до них і результати їх роботи не є дефектами НПФ як інструменту, а відображенням економічних і політичних реалій функціонування фондів. Така ситуація швидше характеризує не низьку ефективність управління НПФ, а нерозвиненість українського ринку капіталу і низьку якість державної політики щодо розвитку НПФ.

Іван Гранцев, адвокат, кандидат юридичних наук, керуючий партнер “Гранцев і Партнери” також зазначає, що звіт охоплює найкритичніший період, адже за цей час відбулося чимало чого:

  • 2013-2015 рр. – різкий стрибок інфляції і спад економіки в цілому;
  • 2014 р. – Революція Гідності і окупація Росією Криму та Донбасу;
  • різке згортання фондового ринку внаслідок реформ, що проводяться Нацкомісією цінних паперів;
  • істотне збільшення потоку трудової міграції з України;
  • зниження доходів населення і введення військового збору.

І всі ці фактори в сукупності зробили негативний вплив на діяльність недержавних пенсійних фондів.

“Спад в економіці, інфляція і введення нових податків призвели до скорочення доходів підприємств і закриття або призупинення багатьох соціальних програм, в тому числі і пенсійних програм своїх співробітників.

Військові дії на Сході і значна міграція, в тому числі і трудова, призвели до того, що актуальними для значної частини населення стали проблеми виживання сьогодні і пошуку роботи сьогодні”, – сказав Гранцев і додав, що НПФ – це довгостроковий інструмент накопичення, розраховані не на 1-5 років, а на 20-35 років, як мінімум. Тому якщо і проводити аналіз діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні, то треба враховувати не останні 5 років, а весь період їх існування, починаючи з 2005 року. А це всього 14 років, що для формування пенсійних накопичень є досить малим терміном.

У свою чергу, Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології “Вибір”, в коментарі сайту “Сьогодні” розповіла, що головна проблема з недержавними пенсійними фондами та ж, що і з пенсійними накопичувальними програмами банків, – фінансова і політична нестабільність.

“Якщо, припустимо, ви хочете накопичити собі на пенсію і вкладаєте щомісяця по 300 грн, не факт, що до моменту вашого виходу на пенсію накопичена сума матиме ту ж купівельну спроможність, що передбачалося спочатку. Інфляційні коливання повинні б гасити відсотки, до речі, це основний принцип високої довіри до недержавних пенсійних фондів в інших країнах. Але у нас курс гривні знаходиться в прямій залежності від політичної кон’юнктури. До політичних перипетій міцно прив’язаний банківський сектор. На даний момент частина території України окупована. Сумарно: жоден фінансовий пророк не в силах передбачити курс гривні на найближчі 3-5 років. Нагадаю, що пенсійні програми значно перевищують цей термін. Тому робити пенсійні накопичення населенню невигідно. З іншого боку, в пенсійних програмах не зацікавлені і українські банки. Їм дешевше і зручніше використовувати гнучкіші інструменти залучення коштів, як-то депозити, інші термінові вклади, кредитування на невеликі терміни”, – каже Брудницька і додає, що у населення банально немає вільних грошей для відкладання на пенсійні рахунки.

Система недержавних пенсійних фондів дуже неоднорідна. Вона включає і чинні фонди, і ті, що тимчасово призупинили свою діяльність, і фонди, створені для власних співробітників і для подальшого продажу. Дуже складно зробити “середній” висновок про ефективність системи як єдиного цілого. Про це сайту “Сьогодні” розповів Григорій Овчаренко, керівник локальними активами групи ICU.

“Якщо подивитися на результати діяльності фондів глибше, то можна побачити, що, наприклад, за період в 3 роки прибутковість 29% фондів перевищувала інфляцію, причому ці фонди покривають 85% активів в системі. За останній рік таких фондів було 27% (покривають 83% активів)”, – зазначив експерт.

Як виправити проблему

Що ж тоді робити з недержавними пенсійними фондами? Нехай ситуація в країні не така критична, населення все одно налаштоване скептично і не поспішає вкладати гроші в НПФ.

“В умовах українських реалій надійнішим варіантом реалізації пенсійної реформи було б збереження чинної моделі з допуском на ринок існуючих і нових недержавних пенсійних фондів, в тому числі зарубіжних.

Все це має підкріплюватися однозначною законодавчою і комунікаційною підтримкою з боку влади. Потрібно відходити від риторики “Солідарна система – єдиний варіант”, – коментує ситуацію Григорій Овчаренко.

У звіті проекту USAID йдеться, що уряд повинен запропонувати хороші стимули, які б спонукали людей накопичувати на пенсію. Водночас, необхідно усунути існуючі недоліки, сформувати високий рівень довіри і забезпечити макроекономічну стабільність.

Іван Гранцев додає: основне, що необхідно зараз зробити, – це переглянути концептуальні засади діяльності НПФ.

“Ті стимули, які закладалися на зорі запуску системи, показали свою неефективність. І для роботодавців, і для співробітників, і для фізичних осіб потрібно вводити нові стимули, які відповідатимуть сьогоднішнім реаліям. Крім того, активи пенсійних фондів – це “довгий” економічний ресурс, який в розвинених країнах використовується для розвитку економіки. Отже, необхідно вводити нові фінансові інструменти, які дозволять звести на фондовому ринку споживача (державу, виробника) і постачальника ресурсу (НПФ). При цьому цей інструмент повинен забезпечувати збереження і зворотність пенсійних активів, а також прибутковість не нижче рівня інфляції”, – пояснює Гранцев.

Лілія Брудницька, в свою чергу, говорить про те, що солідарна система є корумпованою сферою і давно потребує прозорого аудиту. Вона також додає, що якщо з’явиться гідна альтернатива Пенсійному фонду України – громадяни з радістю нею скористаються.

“Якщо буде гарантована державою альтернатива ПФУ, люди потягнуться туди: адже там не рахуватимуться стаж і т.п., – тільки обсяг ваших і тільки ваших відрахувань. Які підуть вашим спадкоємцям, якщо з вами щось станеться. І це справедливо: ви ці гроші заробили, вони – ваші, і ніхто не має права розпоряджатися ними”, – говорить експерт.

Брудницька підсумувала, що також необхідно запросити іноземних інвесторів на цей ринок. Щоправда, необхідно спочатку їх чимось зацікавити, а після забезпечити пенсіонерам всі гарантії.